Різдвяні повісті

Різдвяні повісті.

“— Чарлз Дікенс, — по складах прочитала бабуся. За все своє

життя вона не прочитала жодної книги. — Гарне ім’я.

— Гарне?! — вигукнув я. — Хай йому грець! Це велике ім’я!

Проте я був упевнений…

Прибулець, йому було близько 60 років, озирнувся і поглянув

на мене…

— Я гадав, що ви…

— Що я… помер? — Чарлз Дікенс розсміявся. — Нічого подібного!

Живий-здоровий! І дуже радий зустріти тут читача і шанувальника,

і знавця!” — чомусь зринув у пам’яті саме цей епізод із

фантастичного оповідання Рея Бредбері “Приятель Ніколаса Ніклбі

—

мій приятель”. Гадаю, що той Чарлз Дікенс мав на увазі і нас —

його відданих читачів, шанувальників і знавців. А нам водночас

зостається лише підтвердити, що він, себто справжній Чарлз Дікенс,

і дійсно живий-здоровий навіть у третьому тисячолітті. Тому що, за

винятком Вільяма Шекспіра, жоден із англійських письменників не

здобув такого визнання як у широкого загалу, так і в рафінованих

інтелектуалів. Тому що наклади його книжок давно перейшли за

всі мислимі числа. Тому що… цей перелік можна продовжувати

і продовжувати.